Державин Г. Р. LXXXIII. Тишина. // Анакреонтические
песни. Петроград. 1804. С. 138—139.
LXXXIII.
ТИШИНА.
Не колыхнетъ Волховъ темный,
Не шелохнетъ лѣсъ и холмъ,
Мещетъ на поля чуть блѣдный[1]
Свѣтъ луна, и спитъ мой домъ.
Какъ, я мнилъ въ уединеньѣ[2],
Въ хижинѣ
быть славну мнѣ?
Не живемъ,
живя въ забвеньѣ[3];
Что въ могилѣ,
что во снѣ.
Нѣтъ! талантъ не увядаетъ
Вѣчнаго
забвенья въ тьмѣ;
Изъ подъ
спуда онъ сіяетъ:
Я блесну на
вышинѣ.
Такъ пойду хотя въ забаву
За певцомъ Тіискимъ въ слѣдъ,
И снискать
его, чтобъ славу
Стану
забавлять я свѣтъ.
// С. 138
Стану шуткою влюбляться,
На бумагѣ пить и пѣть.
Къ милымъ дѣвочкамъ ласкаться
И въ сѣдинахъ молодѣть.
Я пою; — Пиндъ, стала Званка[4]. (*)
Совосплещутъ
музы мнѣ.
Возшумѣла
балалайка
И я славенъ
въ тишинѣ!
_______
(*) Деревня.
// С. 139